Оплата праці по
Оплата праці по трудових угодах. Трудова угода полягає між організацією і працівником, що залучається з боку для виконання конкретної роботи, якщо її не можна виконати власними силами. Трудова угода, форму якої організація розробляє сама, повинна містити обов’язкові реквізити: найменування документа; місце і дату його складання; найменування організації; посаду, прізвище, ім’я і по батькові особи, що підписує трудову угоду; вміст угоди з вказівкою обов’язків організації і працівника; термін виконання роботи і суму оплати праці, що належить працівникові; вимоги роботи, що пред’являються до якості, і порядок її приймання; термін і порядок виплати оплати праці працівникові; адреси сторін, підписи сторін, друк організації. Працьоє угода підлягає реєстрації особою, якій поставлено в обов’язковість ведення трудових книжок, або в бухгалтерії організації. Трудова угода складається не менше чим в двох екземплярах: один видається работнику- виконавцеві, другою залишається в організації. Роботи, виконані за трудовою угодою, оплачуються на підставі счета- заяви виконавця про оплату виконаних робіт, який подають на ім’я керівника організації особи, що виконали роботу за трудовою угодою. Підставою для виплати грошей по цьому документу служить резолюція керівника організації. Форму счета- заяви організація розробляє сама.
Нормування праці. Для правильної організації праці підприємства необхідно знати, яка кількість праці потрібна для виконання тієї або іншої роботи, інакше - встановити міру праці кожного працівника, тобто норму праці.
Нормування праці - визначення максимально допустимої кількості часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах даного виробництва (мінімально допустимої кількості продукції, що виготовляється в одиницю часу: годину, зміну). Нормування праці на підприємстві - основа правильної організації праці і заробітної плати, воно повинне будуватися на базі впровадження прогресивних, технічно обгрунтованих норм. Розрізняють дослідно-статистичний і аналітичний методи нормування праці. Найбільш прогресивний - аналітичний метод, оскільки він передбачає наукові підходи до формування норм, а дослідно-статистичний метод лише фіксує положення, що склалося, на підприємстві в попередній плановий період і розглядає його як базу порівняння для нового періоду.