У вітчизняній практиці управління витратами існує наступна класифікація:
1. по економічних елементах;
2. по вигляду проїзводства- основні і допоміжні;
3. по вигляду продукциі- окремі вироби, групи однорідних виробів, замовлення, переділ, роботи, послуги;
4. по вигляду расходов- статті калькуляції (для калькуляції собівартості продукції і організації аналітичного обліку, і елементи витрат (для складання проектного кошторису витрат і обліку затарат на виробництво);
5. по місцю виникнення затрат- ділянка, цех, виробництво, госпрозрахункова бригада).
По-перше розглянемо класифікацію витрат за економічними елементами.
Угрупування витрат по економічних елементах передбачене Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при налогооблаженії прибули з подальшою зміною, в даному положенні, яким передбачений перелік елементів витрат і розшифровка кожного з них. Дане угрупування є стандартизованим. Окремий елемент витрат характерезуєтся перш за все однорідністю економічного вмісту.
До елементів витрат відносяться:
- матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів);
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні потреби;
- амортізацию основних фондів;
- інші витрати;
- Матеріальні витрати найбільш крупний елемент витрат на виробництво, доля якого в загальній сумі витрат складає 60-90%, лише в добувних галузях промисловості його доля невелика. Склад матеріальних витрат неоднорідний і включає витрати на сировину і матеріали (за вирахуванням вартості поворотних відходів за ціною їх можливого використання або реалізації, враховуючи, що відходи одного виробництва можуть отримати повноцінною сировиною для іншого). У вартість сировини і матеріалів включається комісійні винагороди, оплати брокерських і інших посередницьких послуг. Вартість спожитої в процесі виробництва сировини і матеріалів включається в собівартість продукції без податку на додану вартість (ПДВ). Але існує і виключення з цього правила. Так, якщо продукція підприємства звільнена від ПДВ, то вона не має можливості відняти суму сплаченого ПДВ з суми податку, отриманого при реалізації своєї продукції. У подібних випадках підприємству дозволяється віднести сплачений ПДВ на собівартість продукції (тобто в кінцевому випадку ПДВ сплачує не виготівник продукції, а її покупець).